Головний недолік всіх політичних сил, що приймають участь у виборах до Київради – відсутність доступної і зрозумілої киянам стратегії розвитку міста та його інфраструктури. Практично всі кандидати обмежуються обіцянками у частковому вирішенні актуальних (незаконні забудівлі, транспортний колапс та ін.) для міста питань, не пропонуючи перспективний план розвитку міста на ближчі 10-20 років (хоча б під гаслами достойної зустрічі Євро-2012). Досить ефективним був би метод наглядної демонстрації у відеороликах великих макетів (або у електронному 3G-вигляді) як виглядатиме Київ у ближчому майбутньому. Але ніхто не реалізував…
Як відомо, В.Пилипишин серед інших кандидатів виражає собою досить стриманий та непомітний образ практикуючого бюрократа. В той же час, йому є чим хизуватись: його Шевченківський район найкращий по основним показникам серед інших, він досить успішний управлінець та взагалі – скромна і поважна людина. І його виборча кампанія також проходить досить скромно, я б сказав “сіренько”: кияни, молодь діти… А жаль, як на мою думку, він один з небагатьох, хто реально працює, але не вміє це донести. Тому на майбутнє, щоб наступного разу у Віктора Петровича не виникало зайвих питань куди бігти і що робити, пропоную декілька свіжих думок, які дозволять кандидату, нарешті, довести хто він є насправді.
Практично всі кандидати в мери відмовились від публічних дебатів, маскуючи свої незнання методів та механізмів функціонування міської інфраструктури (вони спеціалісти в інших галузях: банкір, політик, юрист, історик, але не комунальник, на відміну він В.Пилипишина). Потрібно зробити на цьому публічний акцент, паралельно запрошуючи опонентів до відкритого телевізійного двобою у прямому ефірі (з фаворитів гонки практично ніхто не погодиться).
Свої знання в мистецтві “успішно керувати містом” потрібно демонструвати. Як шляхом публічного діалогу, так і розповсюдженням наглядної агітації. Для прикладу: розповсюдити невеличку брошуру, де в порівняльному аналізі навести досягнення та рівень обслуговування в Шевченківському районі, та місті Києві в цілому (або його окремих районах). В основу порівняльної таблиці повинні входити основні показники соціально-економічного росту, які вигідно відрізняються від аналогічних в інших районах: стан комунального господарства, рівень обслуговування, чистота в районі, стан профілактики злочинності, заробітна плата і т.ін (в перерахуванні на душу населення). Основний висновок – менеджмент успішного та взірцевого району столиці можна з успіхом застосувати і в межах всього Києва.
Під час кампанії варто було б зосередити увагу саме на професійних якостях кандидата, який менше займається політикою, а більше переймається комунальними проблемами міста. Кандидату необхідно протиставляти себе політиканам з Київради та ВРУ, бути над політичним процесом “перетягуванням каната” між коаліцією та опозицією. Необхідно підкреслювати свій багатолітній досвід роботи в Шевченківському районі. Як для ВП, то більше підійдуть слогани “Господарник, а не політикан”, “Людина, що працює на район і готова працювати для Києва”, “Віктор Пилипишин – перевірений життям” та ін.
На цьому досить, бо що тоді залишиться робити цілому штату піарщиків в штабі ВП, які, до речі, за кампанію отримують немалі фінансові винагороди. Ось тільки як вони будуть пояснювати своєму кандидату, чому при такій масованій агітаційній кампанії його рейтинг реально менший від рейтингу Блоку Литвина?
|
